Думки про навігацію
Назбиравши різного досвіду у навігації (від навігації на об’єктах до навігації міста та державних стандартів) я зараз бачу дві основні проблеми або ж напрямки, які потрібно опрацьовувати: 1) навігація, на разі, не існує як частина проєктування та будівництва будь-чого; 2) немає жодних стандартів, довідників чи настанов, які б описували, як зробити навігацію для різних об’єктів та сценаріїв.
1. Навігація, як частина проєктування
Вже неодноразово стикався з навігацією вже на завершальному етапі будівництва чи у вже наявному просторі. І дуже часто навігацією доводиться виправляти “помилки” проєкту, коли простір заплутаний сам по собі. Хоча зміна у проєкті могла б суттєво спростити сприйняття простору. Або хоча б можна було б закласти, наприклад, краще освітлення де треба і це також допомагало б орієнтуватись.
І зараз під час нового будівництва все ж якась навігація з’являється. Якісь базові речі, як то нумерація кабінетів, викликані необхідністю, тому їх роблять через явну потребу. Інші через гарний досвід в інших місцях опиняються у нових проєктах, наприклад, список біля ліфта з інформацією по поверхах.
Зазвичай навігацію припадає створювати або архітекторам, або будівельникам, або керуючій компанії, або навіть маркетологам. Десь це працює, а десь навпаки — і коштує дорого в оновленні, і не допомагає орієнтуватись.
У нас поки що проєктування навігації не є окремою спеціалізацією. А спеціалістів по цій темі, я напевно знаю усіх в лице, настільки їх небагато. При тому, що у розвинених країнах є цілі спілки, які об’єднують багато агенцій і мають велику експертну вагу. Наприклад, спілка Sign Design Society, що об’єднує більше сотні організацій Великої Британії. І, до прикладу, збирають або створюють різні документи по навігації.
І дуже хочеться створити позиціювання навігації, як окремого та невіддільного елемента у будівництві та інших сферах. І хоч складно порахувати користь у грошах, навігація створює у вашого відвідувача і клієнта відчуття впевненості та спокою, як помічник, який зажди допоможе.
І якщо система працює — ви нею скористаєтесь, знайдете що треба і підете далі, навіть не звернувши увагу на знаки. А от коли ви губитесь, то одразу відчуваєте гнів та роздратування, які асоціюватимете потім з цим місцем (привіт Метрограду в Києві).
2. Створення стандартів
В Україні немає як таких стандартів навігації. Є ДСТУ 4100 суто про дорожні знаки. Є ДБН 2.2.40 про інклюзивність, який поверхнево зачіпає тему ознакування, але більше в контексті людей з порушенням зору, і не сказати що ідеально.
У інших же випадках немає ніяких описаних методів чи стандартів, скажемо для житлового будівництва. Або для лікарень, шкіл, університетів, міських рад чи міністерств тощо. Та навіть аеропорти, які мають навігацію, не мають ніяких документів, які б її детально описували. Іноді зустрічаються розробки для транспортних систем, де це життєво необхідно, та у туристичній сфері.
До прикладу, New South Wales у Австралії має розроблений цілий документ, що описує необхідні елементи навігації та як проєктувати таку систему саме у закладах охорони здоров’я.
Ще приклад стандартів навігації у медзакладах Великої Британії — Wayfinding: Effective Wayfinding and Signing Systems Guidance for Healthcare Facilities. Published by Department of Health (2006).
Хоча у будь-якому місці де може опинятись людина вона буде мати потребу у розумінні що і як влаштовано, куди і як можна переміщатись. Це потреба є у будь-якому просторі: у закритому більше, оскільки немає ніяких зовнішніх орієнтирів, у відкритому менше, але теж лишається.
Тому важливим напрямком вважаю напрацювання та створення стандартів для різних типів локацій та будівель. При цьому з описом конструктивних готових рішень, які можна було б брати у реалізацію. І думаю, такий довідник має не просто казати, який набір дій треба провести, щоб отримати макет, а стати інструментом, який буде одразу відтворювати макети за заданими правилами: не розповідати як макетувати, а надати можливість ввести дані та отримати готовий макет зроблений за всіма правилами, як і задумали дизайнери. Це дозволить спростити і масове впровадження, і подальшу підтримку системи в єдиному вигляді.
А ще люди
І ще важливе доповнення до стандартів — люди, які зацікавлені просувати впровадження і дотримання стандартів, і вони мають бути всередині системи. Так, це багато нудної бюрократичної роботи, яка дизайнерам часто не цікава. Але саме це забезпечує впровадження на вищому рівні системи. Наприклад, адресні покажчики в Києві стали стандартом, бо увійшли в наказ, а от навігація в метро так і не з’явилась або ж пішохідна теж не стандартизована ніяк.
Гарний приклад — Дніпро, де Сергій Білий, автор логотипа міста, пішов працювати на посаду “головного художника” і таким чином має можливість та офіційні важелі регулювання. А решта команди Dnipro.design може працювати ззовні. І у них класно виходить, один з кращих прикладів по Україні, на мій погляд.
Це має бути поєднання з одного боку професіоналів у розробці цих систем, з дослідницьким підходом і зваженою аргументацією. А з іншого — тямущих людей, що розуміють, навіщо це потрібно впроваджувати, з баченням яку користь це дасть.
У мене колись виникала навіть ідея “дизайн-десанту”: мати єдиний незалежний ні від кого центр розробки принципів і правил дизайну в місті, а в різні структури чи КП “десантувати” своїх людей, які б всі загальні напрацювання допомагали впроваджувати. Здається за схожим принципом працює Мінцифри з цифровізацією процесів в різних органах.
Originally published at https://blog.alexkolodko.com.
